Мацуо Басьо - майстер використання традиційних японських символів

Особливості японської поезії Сезнні слова На початку ХХ ст. французький учений Андре Бельсер писав:  «Жоден  народ не надавав такого значення дивовижній красі  природи і не спостерігав за  нею так уважно й зблизька, як  японці; і жоден народ не насолоджувався більше за японців  мовчазною принадою мрії і самозосередження на своїх думках». Саме тому віками вироблялися правила складання хоку й  використання  в них певної лексики.  Були так звані «сезонні  слова», які свідчили про конкретну  пору року й не могли використовуватися для опису інших  сезонів. Сезонні слова   Весна Літо Осінь Зима Туман серпанок соловей павутиння квіти вишні та персика жайворонок метелик Злива зозуля садіння рисової розсади розквітлі півонії спека прохолода полудневий відпочинок місяць (він сяє най­яскравіше цієї пори) зірки роса збір урожаю червоне...

Мацуо Басьо - майстер використання традиційних японських символів Хоку  (хайку) традиційний жанр японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш, що постав у XVІ столітті на основі першої півстрофи танка і складається з 17 складів (5-7-5). Виникнення хоку було зумовлено розвитком міської культури. Існувало декілька шкіл хоку: Кофу ― "давня школа", пов’язана з іменем Мацунаги Тей-току; школа Нісіями Соїна; школа Сьофу ― "достеменна школа", що вважалася найсерйознішою школою, де найвизначнішим поетом був Мацуо Басьо, який реформував цей жанр, зосередившись на безпосередньому зображенні природи. Зверталися до хоку й такі поети як Танігуті Бусон (XVIII ст.), Кобоясі Ісса (IXX ст.), Масаока Сікі межа (IXX-XX ст.), Володимир Коломієць (XX ст.), Марія Ревакович (XX ст.) та інші.      Хоку вважають жанром пейзажної лірики, що будується на певному домінуючому образі, який має викликати в уяві закінчену картину. Однак із самого початку хоку виходили з...